fbpx

«Це — не моя дитина. Це — моя робота». Як в Україні працює ринок сурогатного материнства

Україна — одна з небагатьох країн у Європі, де комерційне сурогатне материнство дозволене на законодавчому рівні. А після того, як Таїланд й Індія заборонили народжувати дітей з допомогою допоміжних репродуктивних технологій, Україну стали називати «меккою сурогатного материнства». З усього світу сюди почали їхати батьки, які не можуть мати дітей. У відповідь на попит в Україні нашвидкоруч почали створювати ще більше агентств допоміжних репродуктивних технологій.

Журналістка hromadske Олеся Біда та фотокореспондентка Анастасія Власова з’ясували, з якими реаліями зіштовхуються біологічні батьки, на які жертви йдуть жінки та заради чого стають сурогатними матерями.

Своя чужа дитина

Подружжя китайців Лі Вей і Дай Цісю навесні минулого року приїхали в Україну зі сподіванням, що тут сурогатна мати виносить для них дитину. 

«У виборі між Америкою й Україною, ми вирішили обрати Україну. Тому що якість послуг однакова, але ціна перельотів з Китаю і вартість послуг дуже відрізняється», — розповідає Лі Вей. 

За законодавством в Україні дозволене гестаційне сурогатне материнство — жінка лише виношує дитину і не має з нею генетичної спорідненості. Подружжя китайців знайшли в інтернеті клініку, приїхали в Україну, обрали найдорожчий пакет послуг з «гарантією вагітності», підписали договір, і сурогатній матері пересадили ембріон від донорки-українки та Лі Вея.

Китайці періодично бачилися з жінкою, яка виношувала їхню дитину. Лі Вей купував подарунки для неї та її двох дітей. Подружжя навіть придбало квартиру в Києві та збиралося у майбутньому вести тут бізнес. «Ми планували жити в Україні, допоки дівчинка не піде в школу. Тут краща екологія, і ми хотіли, щоб вона вивчила мову».

У червні дівчинка народилася. На своїх китайських батьків вона була зовсім не схожою, але вони на це не зважали. Її назвали Інною та вже готувалися до поїздки в Китай, щоб познайомити з родичами.

Після пологів іноземці в Україні мають отримати українське свідоцтво про народження дитини, згоду від сурогатної матері та довідку про генетичну спорідненість від клініки. За китайським законодавством, щоб зареєструвати дитину, яку народила сурогатна мати, необхідно зробити ДНК-тест на спорідненість з біологічними батьками. «Ми його зробили, і виявилося, що це не наша дитина».

Лі Вей, Київ, 8 жовтня 2019 року
Лі Вей, Київ, 8 жовтня 2019 року Фото: Анастасія Власова/hromadske

Дай Цісю з нервовим зривом полетіла додому. Лі Вей залишився. «Ми проаналізували всю документацію і не виявили порушень в тому, що ми робили. У мене немає питань до лікаря, який проводив цю програму. Розв’язати проблему можна, отримавши ДНК-сурогатної матері й усіх учасників процесу», — сказали йому в клініці.

Після повторного ДНК-тесту виявилося, що біологічною мамою дівчинки є сурогатна мама, а з батьком — 0% генетичної спорідненості.

Сурогатна мати відмовилася це визнавати та забирати доньку. Лі Вей опинився з дитиною, яка належала йому лише в Україні. У Китаї підтвердити батьківство він не міг, а всиновлення дітей з-за кордону там заборонене.

Наступного разу Лі Вей пішов до клініки разом з Миколою Кулебою — Уповноваженим президента з прав дитини. Вони викликали поліцію і написали заяву з проханням розслідувати цей випадок. 

Трохи пізніше Кулеба заявив, що зараз сурогатне материнство в Україні — «безконтрольний продаж наших дітей за кордон», і його потрібно заборонити до врегулювання законодавства. Окремого закону про сурогатне материнство в Україні немає. Агентства та клініки користуються певними положеннями Сімейного кодексу України, Правилами державної реєстрації актів громадського стану в Україні, а також наказом «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні» Мінохорони здоров’я.

Лі Вей (в центрі) з адвокаткою та перекладачкою, Київ, 8 жовтня 2019 року
Лі Вей (в центрі) з адвокаткою та перекладачкою, Київ, 8 жовтня 2019 року Фото: Анастасія Власова/hromadske

Сказала дітям, що поїхала на роботу

На перебування в Україні та народження не своєї дитини Лі Вей витратив 200 тисяч доларів. Менше десятої частини від цієї суми отримала сурогатна мати.   

У клініці китайцям врешті-решт сказали, що це саме сурогатна мати порушила умови договору, де йшлося про те, що вона не може вступати в статеві контакти протягом виношування дитини.

Директор Центру медичного та репродуктивного права Сергій Антонов розповідає, що лише за минулий рік трапилося до десятка таких випадків, коли ДНК дитини та біологічних батьків не збігалося. А якісні послуги, за переконанням Антонова, в країні надає до десяти клінік. І страждають від цього не лише біологічні батьки, а й сурогатні матері.

Одна з них, 37-річна Ірина (ім’я змінене — ред.) з Лисичанська, зустрічає нас в орендованій квартирі у віддаленому районі Києва. Жінка одягнена в теплий халат, який затягнутий поясом на вже скруглілому животі. На ногах м’які домашні капці. Ірина проводить нас у кімнату з тьмяним світлом. 

Вона приїхала в Київ, щоб наступних три місяці, до кінця вагітності, жити в орендованій квартирі. За договором її має надати агентство, а оплатити — біологічні батьки.

Фото: Олеся Біда/hromadske

Ірина планувала переїхати туди з сином, але замість ліжок у квартирі було три розкладних дивани, у ванній кімнаті — пліснява та грибок, а на книжковій поличці — попередження з Київенерго про заборгованість та відключення від системи електропостачання. На столі в кімнаті, де поселилася Ірина, лежить декілька упаковок з ліками. «Я б себе значно краще почувала, якби залишилася вдома в теплі, затишку та поряд з дітьми. А тут у мене навіть тиск почав підвищуватися», — розповідає жінка.

За схемою, коли на останні місяці вагітності сурогатна мати має переїжджати зі свого міста чи села в орендовану квартиру, працює більшість агентств. Вигідно це і для агентства, щоб лікарі могли стежити за перебігом вагітності сурогатної матері, і для жінки, якщо та не хоче розголошувати про вагітність.

В Ірини, окрім батьків і чоловіка, ніхто не знає про її стан. Шістнадцятирічна донька і восьмирічний син думають, що їхня мама просто набрала вагу. А з дому на декілька місяців вона поїхала, щоб заробити грошей. «Мій чоловік на заробітках у Мелітополі. Я його вже три місяці не бачила. От і я дітям сказала, що поїхала на роботу».

За народження дитини Ірина має отримати 13,5 тисяч доларів. Ці гроші їй потрібні для життя та на навчання доньки в університеті. «Раніше я працювала кладовщицею на заводі. Потім пішла в декрет. А далі… 2014-й рік, і всі заводи почали закривати. І так я не працюю вже вісім років».

Про сурогатне материнство Ірина дізналася від знайомої з Лисичанська. За її ж рекомендаціями і звернулася в агентство. З біологічними батьками дитини, французами, Ірина жодного разу не спілкувалася — все відбувалося через агентів-посередників. «Агентству вигідно, щоб я не контактувала з біологічними батьками дитини. Уявіть, якою була б їхня реакція, якби вони побачили цю квартиру? Вони б точно не платили гроші за це».

Ввечері, щойно почало темніти, Ірина тепло одяглася і поїхала з квартири ночувати до іншої жінки.

Заробити на краще життя для своїх дітей

Щороку на гарячу лінію «Ла-Стради», громадської міжнародної правозахисної організації, надходить близько сотні дзвінків від сурогатних матерів. «Переважно нам телефонують жінки, які або збираються вступити в програму сурогатного материнства, або вже виношують дитину. І невелика частка жінок, які народили дитину. Враховуючи, що держава не має спеціальних гарячих ліній підтримки для сурогатних матерів і клініки також не надають психологів, сто дзвінків на рік — це багато», — каже Марина Легенька, директорка Департаменту правової та соціальної допомоги з «Ла-Стради». 

«Психологічна допомога? У нас є чат у вайбері, в якому десь двадцять сурогатних матерів, які вже народили дитину або виношують нині. Там ми всі спілкуємося. І стоїмо горою одна за одну», — розповідає 25-річна Оля. Вона сидить у кафе біля вікна, звідки добре видно залізничний вокзал, допиває зелений чай і чекає поїзд. Півтора роки тому Оля народила двійню для китайської пари, до цього була доноркою яйцеклітин. Нині вона знову вагітна за програмою сурогатного материнства й приїхала в Київ на чергове обстеження.

Фото: Анастасія Власова/hromadske
Фото: Анастасія Власова/hromadske

«Перед попередніми пологами до мене прийшла психологиня з аркушем паперу і попросила намалювати свої пологи, як я їх бачу. Я намалювала те, що думала — зверху біологічні батьки зі своїми дітьми, а знизу — я зі своїм сином і родиною. Після того вона припинила до мене ходити».

Оля переконує, що не мала проблем під час першої вагітності. Дітей віддала батькам легко. «За мною в пологовий приїхав чоловік, подарував букет троянд, і ми поїхали додому, неначе нічого не сталося. Ми повернулися до свого попереднього життя».

На зароблені гроші подружжя зробило ремонт та поїхало відпочивати на море. Ще декілька місяців Оля спілкувалася з біологічними батьками дітей, яких вона виношувала. Вони надсилали їй фото та відео малюків. 

«А потім мій телефон вирішив більше не підтримувати месенджер, в якому ми спілкувалися», — пояснює Оля і каже, що не шкодує, що так сталося. Хоча фото з малюками на телефоні ще має і з усмішкою його показує. «Ці діти живі-здорові, третього лютого їм буде вже по півтора роки. Більше я про них не хочу нічого знати».

Фото: Анастасія Власова/hromadske

Упродовж розмови Оля час від часу повторює, що, попри осуд людей, пишається тим, що народила дітей для бездітної пари. І навпаки виправдовується, що не мала почуттів до малюків. «Чому ми йдемо в ці програми? Щоб заробити на краще життя для своїх власних дітей. Цього разу отримаю на тисячу доларів більше і планую відкрити кав’ярню».

Оля пояснює, що в містечку на півночі України, де вона живе, роботу знайти важко. Востаннє жінка працювала ще до народження сина, п’ять років тому. «Кажуть, мінімальна зарплата в нас у місті — вісім тисяч. Але по факту було б добре три отримати. Наша робота — це бармен, офіціант, повар. Я також за освітою повар. Поки не пішла в декрет, то працювала на барі та на більярді».

Чоловік Олі час від часу їздить на заробітки у Москву. Коли жінка була на останніх місяцях попередньої вагітності, він повернувся додому, щоб допомагати їй з побутом та доглядом за сином. «Є багато дівчат, які приїжджають з села. І все, що вони хочуть — це поставити пластикове вікно в хату. Хтось за ці гроші купує свиней, курей і розводить їх. Не всі ми з міста. У мене теж батьки живуть у селі, і я сама там народилася». 

За 40 хвилин до відправлення поїзда Оля допиває чай, бере сумку зі столичними гостинцями для сина і йде на вокзал.

Фото: Анастасія Власова/hromadske

Це все від бідності

«Це все стереотип, що сурогатна мати — одразу з села, без освіти і роботи. У більшості випадків жінка погоджується на це, заради придбання житла. Ніхто на шубу або круту тачку не заробляє», — каже Марина (ім’я змінене — ред.), 27-річна киянка. Вона на п’ятому місяці вагітності.

Жінка сидить спиною до панорамного вікна у кав’ярні. Її трохи збільшеного живота за теплим светром і курткою ще не помітно. «У родичів мого чоловіка були проблеми зі здоров’ям, вони не могли мати дітей. Грошей, щоб оплатити в клініці послуги сурогатної матері, вони теж не мали. Тоді я погодилася безкоштовно виносити для них дитину». 

Поки Марина проходила обстеження, у пари вийшло завагітніти за допомогою ЕКЗ«А потім, коли я зрозуміла, що більше не можу жити в одній квартирі з батьками чоловіка, то стала розглядати варіант, щоб стати сурогатною матір’ю за гроші».

Фото: Анастасія Власова/hromadske

Жінка почала вивчати український ринок сурогатного материнства, умови договорів у агентствах, вартість послуги. «Чоловік був не проти. Сам він не хотів що-небудь змінювати. Він живе у квартирі, і йому нормально. Бо, мовляв, 50% людей живуть гірше, ніж ми. Але ж 50% живуть краще!».

До декрету Марина працювала менеджеркою з продажів у спортивному клубі й могла відкладати гроші. У декреті все змінилося — чоловіку довелося повністю забезпечувати сім’ю. «Коли народився син, я пізнала, що таке безгрошів’я. Як би чоловік не старався, на його одну зарплату виживати складно. Мені потрібен був додатковий дохід, який би не потребував великих зусиль. Крім здоров’я».

Марина відправила анкету до восьми агентств, які надають послуги сурогатного материнства. Почала проходити обстеження та здавати аналізи. Для неї знайшли українську сім’ю — саме такою була її вимога. «Я одразу зрозуміла, що завагітніла, тому що токсикоз почався щойно я вийшла з лікарні й сіла в таксі. Якби я не завагітніла з першої спроби, то більше би не пробувала. Це дуже велике навантаження на організм».

Фото: Анастасія Власова/hromadske

Двічі на місяць Марина проходить обстеження в приватній клініці від агентства, час від часу спілкується з біологічними батьками, щомісяця вони надсилають їй кошти. Підтримку жінка знаходить у спільнотах для сурогатних матерів, має профіль в інстаграмі, де веде щоденник материнства. І також переконує, що психологічної допомоги не потребує.

Про те, що вона сурогатна мати, знають батьки її і чоловіка. Сину Марина не розповідає про вагітність. «Він усе одно цього не пам’ятатиме. Коли народиться дитина, йому буде лише три роки». 

Жінка переконує, що не має почуттів до дитини, яку виношує, і не сприймає її як свою. Для неї це материнство — робота і можливість придбати власне житло. За народження дитини жінка має отримати 15,5 тисяч доларів, щомісяця — 350 доларів і відшкодування на одяг. «Це все від бідності», — каже вона.

Ми проводимо Марину через ліс до дитячого садочка, куди вона поспішає, щоб забрати сина.

Фото: Анастасія Власова/hromadske
Фото: Анастасія Власова/hromadske

Післямова

Мине кілька місяців, і Марина напише у щоденнику в Інстаграмі про проблеми зі здоров’ям, емоційне напруження, хворобу сина та переїзд до її батьків. «Намагаюся не нервувати, але дуже переймаюся через дівчинку. Біологічні батьки так її чекають. Але не так швидко… Моя перша вагітність була лайт-версією сурогатної».

Сурогатній матері Ірині з Лисичанська агентство наступного дня запропонує кращу квартиру. Там вона житиме з сином і чоловіком. Її пологи настануть передчасно та триватимуть тридцять годин. Хлопчик народиться з набряком головного мозку. «Через стрес, через квартиру тиск почав підвищуватися й моя програма закінчилася так печально». Стан дитини за місяць стабілізується. Гроші за програму Ірина не отримає одразу, ще місяць вона чекатиме п’яту частину виплати. У вересні жінка планує знову стати сурогатною матір’ю.

Щодо справи Лі Вея триватиме досудове розслідування. Інну вдочерить українська сім’я. «Це молода сім’я, яка дуже чекала дитину. Вона вже тиждень там, але юридично батьки ще чекають рішення суду», — розповість адвокатка Лі Вея.  

А Оля, яка виношує двійню для китайської сім’ї, повернеться з Києва додому близько восьмої вечора і скаже сину, що їздила на роботу.

Фото: Анастасія Власова/hromadske

Facebook комментарии